Життя до народження

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 100%

-        Звідки я взявся? – спитало дитя.

-        З посмішки мами, що все зігріва.

-        Чом в мене очі, як небо сині? – знову питання до мами лине.

-        Звідки ти взявся? – Взявся з любові, що нам дарує і небо, і зорі.

-        З тої любові, що не минеться: вона ж, мій сину, Божою зветься.

Серед ваших знайомих та близьких напевно що є такі люди, які навіть у найважчих обставинах не втрачають віри в краще майбутнє. Незважаючи ні на що, вони впевнені, що завжди не може бути зле, що надія є, за чорною смугою  йде біла. Ми називаємо цих людей оптимістами. З ними поряд затишно, до них тягнуться інші люди, немов би хочуть позичити в них бодай краплю того оптимізму і собі. Є серед ваших знайомих і цілковита протилежність –песимісти. Для них якби навіть життя було як мед і ще й повною ложкою, то все рівно би скаржились що все зле, все погано, одним словом – все пропало. Від них хочеться триматись подалі, аби й собі не підчепити ,,вірус’’ зневіри і невпевненості. А у вас який стиль мислення – оптимістичний чи песимістичний? Пам’ятаєте, той загальновідомий експеримент про напівповну та напівпорожню склянку, що описує наше світосприйняття?

Давайте поміркуємо, то чому ж ми всі такі різні і чи тільки гени, наше оточення та спосіб життя впливають на це, чи можливо за всіма нашими особливостями криється ще щось, про що ми і не здогадувались раніше.

Материнська утроба – це найперша вселенна, в якій перебуває людина, що живе в цьому світі. Якою вона виявиться: дружньою чи ворожою – насправді впливає на схильність до розвитку тих чи інших властивостей особистості та характеру. Якщо вже в тій найпершій своїй домівці дитина була оточена теплом та любов’ю, то скоріш всього вона буде очікувати такого ж відношення і від решти світу. Такі очікування є передумовою до довіри, відкритості, екстраверсії та впевненості в собі. Світ, як і утроба мами, буде для такої людини добрим домом. Якщо ж світ, що оточував дитину до народження, був до неї ворожим, високою є ймовірність очікування дитиною  такого ж відношення до себе і після народження. Така дитина може мати схильність до недовіри та інтроверсії. Відношення з іншими людьми будуть важкими, складним буде і процес самоствердження. Для такої людини життя буде більш важким, ніж для людини з позитивним досвідом життя до народження.

Видатний пренатальний психолог, доктор медичних наук Томас Верні вважає, що вже в другому триместрі вагітності починає функціонувати Его внутріутробної дитини. На цьому етапі розвитку мозок вже передає інформацію про відчуття в свої вищі нервові центри. Значення цієї інформації, поки що в основному фізіологічного характеру, полягає в тому, що вона запускає нейрологічний розвиток, який необхідний для виконання більш складних завдань пізнішого періоду. Формування прив’язаності до пологів і після пологів мають свої певні часові рамки: вирішальний  час для встановлення прив’язаності між мамою і новонародженою дитиною – перші години і дні після пологів, для формування внутрішньоутробного зв’язку між мамою і дитиною – останні три місяці, а особливо важливі останні два місяці, так як в цей час дитина вже достатньо зріла фізично та інтелектуально, для того, щоб приймати і посилати доволі складну інформацію.

В своїй книзі ,,Таємниче життя до народження” Томас Верні приводить безліч прикладів про те, якими ми були тоді, коли нас ще не було в цьому світі, і який вплив цей період має на  подальше життя.  Випадок Крістіни не такий вже й рідкісний. В моїй практиці перинатального психолога також було кілька подібних випадків, коли дитина вперто відмовлялась від грудей.

Отож, все починалась якнайкраще. Крістіна народилась міцною і здоровою. Потім трапилось щось дивне. Діти, в яких була сформована ще внутрішньоутробна прив’язаність до мами, після народження рухаються в напрямку материнської груді. Крістіна з незрозумілих причин цього не зробила. Кожного разу, коли мама пропонувала їй груди, вона відверталась від неї. Коли їй запропонували пляшечку з молочною сумішшю, вона одразу її випила. Наступного дня все повторилося – дитина вперто відмовлялась прикладатись до материнських грудей. Лікар поставив експеримент: запропонував іншій жінці погодувати Крістіну грудьми. Замість того, щоб відвернутись, дівчинка задоволено почала смоктати груди чужої жінки. Коли наступного дня лікар запитав маму дівчинки: ,,Як ви думаєте, чим зумовлена така поведінка дитини?’’ Жінка відповіла, що не знає. Тоді лікар спитав: ,,Ви хотіли завагітніти?” Жінка подивилась на нього і сказала: ,,Ні. Я хотіла зробити аборт. Але мій чоловік хотів дитину. Тому я народила її”.

Нравится статья?




Ідея про те, що довготривала пам'ять поширюється на події під час вагітності, пологів та в післяпологовому періоді – одна з основних в перинатальній психології. Теорія перинатальних матриць Станіслава Гроффа є базою перинатальної психології.

Матриці – це стійкі функціональні структури (,,кліше”), які є базовими для багатьох, якщо не для всіх, психічних і фізичних реакцій упродовж всього подальшого життя людини.

Перша базова перинатальна  матриця – матриця гармонії, блаженства і оптимізму Якщо мама раділа своїй вагітності, то і малюк  народжується з ,,синдромом щастя”. Це означає, що в дитини благополучно сформувалась перша перинатальна матриця. Коли починається її формування – не дуже зрозуміло. Скоріше за все, для неї необхідна наявність сформованої кори головного мозку в дитини. Деякі автори припускають клітинну, хвильову пам'ять. У такому разі ця матриця формується відразу після зачаття і навіть до нього, коли у матері готується психічна реальність для майбутньої дитини.

Друга базова перинатальна матриця – матриця надії: формується під час перейм, В цей період формуються такі базові психологічні категорії як надія і здатність стійко переживати життєві негаразди. Це зовсім не означає, що в психіці формується простір, де ,,буде жити терпіння”.  Звичайно, це не так. Просто в підсвідомості формується деяка базова основа, на якій згодом, в процесі накопичування життєвого досвіду будуть формуватися певні риси особистості.

 Третя базова перинатальна матриця – матриця боротьби : дитина приймає рішення діяти. І вперше в житті починає трудитися – просуватись по родових шляхах. Мама йому в цьому допомагає.

Четверта перинатальна матриця – матриця свободи:  характеризує початок існування дитини як самостійної особистості, тобто поза материнським організмом. Це довгий період, але найважливіше закладається саме в перші години після пологів, коли розгортається явище імпринтингу(imprint англ.-закарбування), який має важливе психологічне значення як для матері, так і для дитини. Якщо дитина з якихось причин розлучена з матір’ю після народження, то в дорослому віці свободу і незалежність вона може розцінити як тягар і мріяти повернутись в першу матрицю гармонії і блаженства.

Сохранить себе или поделиться с друзьями?




Все, що закладається в підсвідомості малюка під час вагітності, пологів і післяпологового періоду, слава Богу, не є фатальним. Практично всі негативні наслідки можна виправити вихованням та любов’ю. Також, однак, можна звести нанівець все позитивне, що було в житті до народження. Тому таким  важливим для вагітних жінок є повернення до своєї жіночої природи, народження в злагоді з нею, допомога собі і малюку позитивними думками, життя в любові і народження в любові. І давайте будемо пам’ятати, що і в таємниці зачаття, і впродовж 9 місяців вагітності, і під час пологів немає нічого другорядного.

Алла Тимчак,
практичний психолог Тернопільського
обласного клінічного перинатального центру ,,Мати і дитина",
 юнгіанський пісковий психотерапевт (метод Дори Калфф).

Хотите первыми узнавать о полезных и интересных статьях на сайте?





или получать уведомления на электронную почту?