Відношення до життя: погляд крізь війну

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 100%

Кажуть, що війна змінює людей. Кажуть, що дотик смерті змінює відношення до життя. Кажуть, що ті, хто повернувся з війни тепер або цінують кожну мить, або спиваються. Розібратися в цьому мені допомогли мої співрозмовники, бійці АТО, які повернулися з того пекла. Я задала їм наступні запитання:

1. Чи змінилося оточення, коло спілкування, як повернулися. Як підходите до вибору нових друзів, на що орієнтуєтеся?

2. Чи стали Ви себе інакше поводити: що саме змінилося в поведінці. Як змінилися переконання та цінності. Які ваші переконання тепер та що цінуєте найбільш.

3. Ким ви себе вважаєте? Що ви вважаєте сенсом свого життя? Як, думаєте, треба проживати життя: на що витрачати час, енергію, розум?  

kontarchuk1Владислав Контарчук, студент, політик, стрілець батальйону спеціального призначення «Січ». Пішов на фронт добровольцем. Перебував там 7 місяців.

Спочатку як повернувся, я не хотів говорити про війну. Але з часом я повернувся до цивільного життя. Коли там траплялися найважчі моменти, я думав про те, чим буду займатись, коли приїду додому, я планував продовжити навчання, розмірковував над своєю майбутньою трудовою діяльністю. Це мене підтримувало і допомагало витримувати те величезне психологічне навантаження. Також дуже важливим для мене було і залишається знати, що я ризикую своїм життям не марно, а заради вищої мети – благополуччя в рідній країні.

Загалом вважаю, що мало змінився. Моє оточення не змінилося, і до війни серед моїх друзів були націоналісти, патріоти. Звичайно, люди зі світоглядними протиріччями відсіялися, я припинив з ними стосунки. З батьками відносини залишились добрими – вони мене завжди підтримують.

Я був готовий морально та психологічно до того що прийдеться йти захищати Батьківщину. Тому війна не стала для мене чимось несподіваним, я був готовий померти за Україну. Тепер я точно знаю свої цінності, вони зміцнились, загартувалися: Україна без корупції, Єдина країна, достойний рівень життя для наших дітей. Після фронту ці цінності стали не просто теоретичними, тепер я хочу пов’язати з цим життя. Зараз я став більше цінувати вірних друзів. На фронті, як ніде розумієш, що вірний, надійний побратим – це найкраще: він прикриє, може врятувати життя, на нього можна покластися в будь-якому питанні.

 Я не вважаю себе героєм, є люди які зробили значно більший вклад в справу.

 Наші люди, повертаючись з війни не пиячать, вони нормально себе відчувають, тому що розуміли «якщо не я піду на фронт, то хто?» і повертаючись ми відразу включаємося в діяльність – надолужуємо навчання, працюємо, проводимо час з сім’єю, налагоджуємо мирне життя – власне та країни. Повернувшись з фронту, я хочу зробити все, щоб смерть моїх друзів була не марною. Зараз я дію в політиці, хочу щоб приходили до влади молоді, мислячі люди, які зможуть будувати нову щасливу країну.

Нравится статья?




olefirenko1Андрій Олефіренко, помічник народного депутата, штурмовик, автоматчик у складі батальйону «Азов» на передньому краю фронту 4,5 місяці.

Моє життя ніяк не змінилося, після повернення з війни. Я сформована особистість, був готовий до жахіть тих жахіть, готовий жити, боронити, помирати за Україну. Звичайно я став більше цінувати друзів. Я відчував силу і міць вірних друзів, коли сиділи в оточенні чи відступали. І краще бути з п’ятьма такими хлопцями, ніж з сотнею брехунів чи боягузів. Більшість смертей в зоні АТО зараз через те, що бійці часто погано взаємодіють між собою, погано координують власні дії. Ми ж добре взаємодіяли, підтримували один-одного, допомагали. Може, саме тому і вижили?

Говорять, що нація, яка воює більше року, стає менше цінувати життя. Може це і правда, зараз люди спокійніше відносяться до смерті, війна перетворилася на статистику 200-х та 300-х. Я сам не ставлю власне життя вище ідеї соборності України. Більше всього мене вразило не те, що було зі мною, а смерті моїх побратимів.

Після повернення з фронту, тепер постійно відчуваю, що недопрацьовую, що роблю недостатньо для перемоги, для того, щоб зробити життя навколо краще. Звідси і сили беруться на добрі справи, але від цього і виснаження.

Раніше я більше думав про матеріальну складову життя. Проте коли бачив ці розгромлені міста, будинки, покинутих тварин – розумів, що щастя в спілкуванні, в оточуючих тебе людях, в тому, як ти сприймаєш цей світ, в тому, як твоя країна до тебе відноситься.

Я відчуваю себе патріотом, українцем. Я намагаюсь підносити цей статус Українця, не ганьбити його. Думаю, треба жити достойно, важливо добре поводитися в родині та країні. Все починається з малого, з виховання дітей, з нашого ставлення до себе та близьких людей, до природи.

Позивний «Політик». Командир відділення гранатометників. 9 місяців перебуває на фронті.

Я жонатий, маю сина 6 років. Коли йшов на фронт - ніхто не розраховував на довготривалу війну, сім’ї, коли нас відпускали, чекали повернення найближчим часом. Коли довелося там затриматися – звичайно сім’ї складно бути без годувальника, без батька. Наші родини дуже допомагають: дзвонять, пишуть, чекають. І з впевненістю можу сказати, що ті хлопці, у кого міцна сім’я – вони витримують ці психологічні навантаження и легше виходять зі стресів.

Дуже тяжко переходити від військового життя до мирного. Будь-який звук в тиші викликає тривогу, настороженість. І дуже образливо, що тут, на мирній території люди роблять вигляд, що нічого не відбувається, вони продовжують жити, як жили і раніше – робота, сім’я, рибалка, страйкбол… А нас змінила війна. Там інше життя – можна побачити людину вранці, а ввечері його вже не стане. Вони цього не розуміють.

На фронті були люди, які потрапили на війну випадково – через військомати, вони швидко повернулися додому. А зараз залишилися тільки найкращі, в цьому і парадокс вони потрібні і на війні, вони потрібні і вдома, тому що хороші працівники, сім’янини. Ці люди справді знають, чому вони там залишилися, вони вірні друзі, найкращі люди. Я пишаюсь, що знайомий з ними. Немає гультяїв і пияк, війна змінила людей і правила їх поведінки. Бути в стані алкогольного сп’яніння там – це самовбивство. Бо боєць втрачає пильність. Тому ніхто на фронті не випиває. Порушення цього закону може коштувати життя.

Я мрію, щоб ми всі повернулися додому, адаптувалися до мирного життя, народили дітей. І передали цей наш патріотизм держави ним. Щоб наші діти стали справжніми громадянами своєї процвітаючої країни.  

Вважаю, що надзвичайно важливо допомогти бійцям адаптуватись до мирного життя. Для цього потрібно їх залучати до різних видів діяльності. Особливо це треба робити в перші дні після повернення додому. Тому що ми звикли до діяльності і цей вакуум при поверненні – можна заповнити чи корисною чи шкідливою діяльністю.

Я став цінувати кожну мить, звертати увагу на звичайні прості речі та захоплюватися ними. Треба цінувати все різноманіття життя і встигати їм насолоджуватись.  

Сохранить себе или поделиться с друзьями?




Післямова редактора.

Мої співрозмовники – міцні духом, зрілі особистості незалежно від віку, назвали умови, що допомогли їм вижити та повернутися до мирного життя – надійне плече і підтримка побратимів, психологічна готовність до психотравмуючих подій, віра у те, що захищаючи рідну землю навіть ціною власного життя – правильно. Треба прислухатись до того, що вони говорять про важливість міцної сім’ї та організованої діяльності для них. Залишається тільки здогадуватися, що відбувається з душами хлопців-строковиків, для яких ці умови виконані не були. І що тепер треба нам всім робити для того, щоб відновити психіку та покалічені душі наших співвітчизників?

"Good Psychologist" 

Хотите первыми узнавать о полезных и интересных статьях на сайте?





или получать уведомления на электронную почту?