Життя в екрані монітора... або Коли я буду тут і тепер?

1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 Рейтинг 76%

Сьогодні ні для кого не секрет, що соціальні мережі замінили нам частину живого спілкування, те про яке говорять віч-на-віч. Сурогат людського обміну стирає всі грані, глушить емоції та переводить їх у режим смайлів та радісних картинок. Батарея смайликів в арсеналі кожної соціальної мережі, збільшена вже до сотень різних знаків, сприймається як нова весела забавка. Але що це,  як не неможливість визначити свої емоції та вирізнити свій емоційний стан, замість того, щоб проговорити слова: я рада тебе бачити, мені приємно бути разом з тобою – ми посилаємо смайлики, а при зустрічі просто про ці почуття сказати не можемо.

Так поступово ми втягуємося в павутину соціальних мереж, самі того не помічаючи. Ми переносимося в ту віртуальну реальність, яка поступово стає важливішою, ніж те, що відбувається навкруги.

Згадую один випадок, кілька років тому на пляжі. Дівчина з телефоном в руках, робить селфі підписує їх і виставляє в соціальні мережі. Не потрібно бути спеціалістом, щоб зрозуміти наскільки зміщений акцент дівчини, вона вже не тут і тепер, для неї важливіше те, як вона зараз буде позиціонувати себе на сторінках соціальних мереж, та й насолоду вона отримує не від самого перебування на морі, а від того, що хтось це бачить. Повністю розмиті грані такого сприйняття мають нас насторожувати. Така поведінка, хоч і носить зараз масовий характер, але її не можна вважати нормою. Людина істота соціальна і має спілкуватися з іншими людьми природньо. Так, звичайно, у соціальних мереж є своє місце в житті сучасної людини, але коли іде підміна життя сторінкою в інтернеті і часто-густо віртуальними друзями, то тут вже є привід над чим замислитися.

Насправді причиною надмірного захоплення соціальними мережами можуть бути наступні речі:  

- бажання ідеального «Я», коли все в житті не дуже добре, то на сторінці виглядає так, ніби в мене все супер;

- необхідність привертати увагу до своєї особи;

- замкнутість;

- спосіб подавлення власної агресії;

- бажання все контролювати (на своїй сторінці ти контролюєш всі налаштування, вигляд, фото тощо, в житті такого не має, тому соціальна мережа здається керованою і ця ілюзія заспокоює);

- невмотивована тривога;

- апатія;

- втрата інтересу до простих буденних речей;

- довести світові і собі «що я є»;

- невміння виражати свої емоції;

- страх або неприйняття фізичного контакту;

А ось і перелік орієнтовних симптомів, які можуть підтвердити, що життя в соціальній мережі для вас більш важливе, ніж справжнє:

-        Постійно шукаєте можливість зайти в соціальну мережу, перевірити що там і скільки там лайків набрав ваш той чи інший пост;

-        Відчуваєте роздратування і невдоволення, коли з якихось причин довго не можете зайти на свої сторінки в інтернет;

-        Не можете зменшити або контролювати час, який втрачаєте на посиденьки в «онлайн»;

-        Втрачаєте лік часу коли сидите в «онлайн»;

-        Уникаєте заходів, де багато людей (таке враження наче Ви розучились спілкуватися з великою  кількістю людей);

-        Надмірне перебування в Інтернеті впливає на стосунки з близьким людьми.

Нравится статья?




Говорю з експертом по роботі з соціальними мережами Олександром Рихлицьким. Він в дечому підтверджує мою гіпотезу.  Коментує: «Соціальні мережі не просто пожирають час людини, вони використовуються як сильний і професійний засіб формування емоції, переживань та думок людини. Можна сказати, служать елементом навіювання тої чи іншої думки та того чи іншого стану. Є різні принципи групування новин в соціальних мережах, і хто розуміє ці принципи, легко може зробити інформацію, яку мають «засвоїти» учасники соціально-мережійного спілкування як провідну. Сприйняття людей в соціальних мережа загалом можна поділити на два типи: депресивний та позитивний.

Суть депресивного типу полягає в тому, що люди публікують свої найгостріші і найболючіші переживання, описуючи їх на своїх сторінках, читаючи це, інші також починають «заражатися депресією».  

Соціальна мережа побудована так, що відбирає контент, групує, показує найбільш популярне те, яке набрало  велику кількість лайків не зважаючи добра новина чи погана. Тому і негативні, і позитивні новини мають однакову можливість проникнути  у свідомість користувача.

Та як це не дивно, позитивний тип також  має свої негативні наслідки.  Люди з таким сприйняттям  публікують своє найкраще, і думають що в них все так і є, вони не хочуть бачити якихось, навіть дрібних недоліків.

Підсумовуючи все вище описане, пригадую один дуже неоднозначний випадок. На консультуванні: молода дівчина заливається сльозами, з приводу того, що її покинув хлопець. Коли прояснюю для себе всі нюанси цього бурхливого роману, виявляється, що він не тільки розірвав з нею стосунки, написавши повідомлення, а що і останній час, коли їм «так добре було разом», теж стосувався в основному переписок в соціальних мережах. Тоді як реальні зустрічі не приносили жодних емоційних реакцій і, здавалося, що поряд зовсім чужі люди. Тут ми можемо прослідкувати, що те ідеальне спілкування, яке молоді люди придумали собі «онлайн» не витримує ніякого   випробування життям. І в даному випадку все спілкування було практично змодельовано на сторінках соціальної мережі, а реальних подій практично не відбувалося, тому і сльози по віртуальних букетах та смайликах, лише на перший погляд виглядають смішно, але в даному випадку свідчили про складну особистісну проблему світосприйняття та спілкування.

Сохранить себе или поделиться с друзьями?




Перевірте  для себе «силу захоплення  соціальною мережею », спробуйте зробити наступне хоча б протягом тижня:

1. Записувати кожного дня скільки часу ви переписується чи «зависаєте» в соціальних мережах;

2. Фіксувати скільки часу ви можете не заходити на свою сторінку в соціальній мережі і які емоції відчуваєте коли не маєте до них доступу;

3. Чітко відчути, де  вам цікавіше спілкуватися – в реальності чи онлайн;

4. Визначати і проговорювати перед тим, як зайти на свої соціальні сторінки, дайте собі відповідь навіщо ви це робите і що саме вас цікавить;

Зробіть для себе  висновки: де вас більше – в реальному житті чи в соціальній мережі.

Ганна Колева,
керівник Центру медико-психологічної реабілітації КОМПАС
на базі Кіровоградського госпіталю ветеранів війни.

Хотите первыми узнавать о полезных и интересных статьях на сайте?





или получать уведомления на электронную почту?